Решение суда в отношении Агентства качества высшего образования

  • Август 14, 2020

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

14 серпня 2020 року                               м. Київ                              № 640/10924/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи  адміністративну справу

за позовом          Портнова Андрія Володимировича

до                    Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики

про                    визнання протиправним та скасування рішення, —

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Портнов Андрій Володимирович (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 36, кв. 50, РНОКПП: 2696308339) з позовом до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики (02222, м. Київ, вул. В. Винниченка, 5, код ЄДРПОУ 40927307), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 12 березня 2020 року за зверненням головного редактора Київського бюро Радіо Свобода Кузнецової І.С. щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження Портнова А.В «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми» Київ 2009.

Позовні вимоги мотивовано тим, що прийняття Комітетом з питань етики рішення, яким встановлено наявність плагіату у дисертаційному дослідженні позивача, без будь-якого повідомлення позивача про проведення перевірки та надання можливості надати свої пояснення і взяти участь у процесі прийняття рішення — є грубим порушенням права особи на участь у процесі прийняття рішення суб’єктом владних повноважень. Позивачем наголошено, що практика діяльності Комітету з питань етики свідчить про те, що у інших справах, які розглядалися Комітетом та стосувалися порушення академічної доброчесності, відповідним особам забезпечувалась можливість участі у процесі перевірки. Окрім того, позивачем зазначено, що крім процедурних порушень оскаржуване рішення Комітету з питань етики є також необґрунтованим з огляду на невідповідність зроблених у ньому висновків фактично існуючим обставинам. Зазначене, на переконання позивача, свідчить про відсутність чітких критеріїв, якими керується Комітет з питань етики при встановленні фактів порушення академічної доброчесності та про надуманість його висновків щодо позивача, оскільки за ідентичних за своєю суттю обставин, щодо позивача такі випадки розглядаються, як плагіат, а щодо інших осіб – констатується відсутність плагіату та вказується на порушення правил цитування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що    рішення Комітету з питань етики про наявність чи відсутність академічного плагіату в дисертаційному дослідженні не є актом індивідуальної дії, а є організаційним документом, який має констатуючи значення і який не породжує для суб’єкта правовідносин будь-яких юридично значимих наслідків та не впливає на його права, обов’язки чи охоронювані законом інтереси. Також, відповідачем наголошено, що в дисертаційному дослідженні Портнова А.В. «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми», Київ 2009, Комітетом з питань етики було встановлено наявність академічного плагіату та окремих недоліків, які не є академічним плагіатом.

03.06.2020 від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, яка мотивована тим, що зі змісту позовних вимог, а також підстав позову вбачається, що спірні правовідносини виникли з приводу ймовірного порушення немайнових прав позивача, а саме: права на повагу до честі, гідності та ділової репутації, які на думку позивача порушені внаслідок опублікування рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти з висновками щодо наявності випадків академічного плагіату у тексті наукової роботи позивача. Тобто, до адміністративного суду позивач фактично звернувся з позовом спрямованим на захист честі, гідності та ділової репутації, відтак, такий позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проаналізувавши заяву відповідача про закриття провадження у справі, а також предмет та підстави позову, суд зазначає, що позивач оскаржує саме рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, прийняте відносно нього, при цьому, підставами для скасування такого рішення зазначено, зокрема порушення суб’єктом владних повноважень процедури прийняття рішення та невідповідність висновків фактичним обставинам. Посилання відповідача на те, що позов спрямований виключно на захист честі та гідності є суб’єктивним баченням відповідача, адже позивач в першу чергу просить скасувати рішення суб’єкта владних повноважень, прийняте відносно нього, як таке, що прийнято з порушенням приписів ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відтак, на переконання суду, клопотання відповідача про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню, а справу належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

04.06.2020 відповідачем також було подано заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в якій зазначено, що судом не наведено будь-яких мотивувань про віднесення позову до справ незначної складності та відповідно про можливість розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, судом не враховано, що характер та обсяг доказів у справі насправді може бути достатньо значним.

Оцінивши подану відповідачем заяву, суд зазначає, що складність справи є оцінним поняттям, водночас, враховуючи наявність достатніх в матеріалах справи доказів та пояснень сторін — є підстави для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Окрім того, вказана справа не відноситься до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження та зазначені в ч. 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

19.06.2020 через канцелярію суду представником позивача було подано заяву про зміну предмета позову, в якій останній просить суд:

— прийняти до розгляду заяву про зміну предмета позову та розглянути її разом із позовною заявою та іншими матеріалами справи;

— за результатами розгляду справи визнати протиправними дії Відповідача щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у дисертаційному дослідженні Портнова А.В. «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми», Київ 2009, в тому числі щодо прийняття рішення від 12 березня 2020 року та рекомендацій від 9 червня 2020 року, а також зобов’язати Відповідача утриматися від вчинення дій щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у цьому дисертаційному дослідженні.

В обґрунтування вказаної заяви позивачем зазначено, що 9 червня 2020 року було проведено засідання Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, за результатами якого були прийняті Рекомендації Комітету з питань етики за результатами розгляду листа Портнова А.В. та інших матеріалів на засіданні 09.06.2020 р.

Відповідно до змісту цього документа Комітет з питань етики, зокрема встановив додаткові приклади, що можуть свідчити про порушення Портновим А.В. академічної доброчесності у формі академічного плагіату у тексті дисертаційного дослідження. Крім того, Комітет з питань етики рекомендував Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти залишити рішення Комітету з питань етики від 12 березня  2020 року без змін.

Така діяльність Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти щодо неоднократної перевірки тексту дисертаційного дослідження та встановлення нових фактів академічного плагіату, без дотримання законної процедури та гарантування прав Позивача, на переконання останнього, змушує Позивача обрати інший спосіб захисту своїх прав, здатний більш ефективно захистити його права, а також припинити в майбутньому протиправну діяльність суб’єкта владних повноважень.

Також, представником позивача було надано суду відповідь на відзив, в якій підтримав свої доводи, попередньо викладені в тексті позовної заяви, повторно наголосивши на ключових моментах позовної заяви із посиланням на порушення відповідачем процедури та порядку прийняття рішення, зазначивши при цьому, що у відзиві на позовну заяву немає жодного аргументам, яким би відповідач спростував відповідні твердження позивача.

Відповідач надав суду заперечення у відповідь на відзив позивача, в яких проти доводів позивача заперечував, наголосивши при цьому, на тому, що рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти не тягне за собою негативних наслідків для учасника освітнього процесу, остаточне рішення щодо встановлення академічного плагіату та про можливість скасування рішення спеціальної вченої ради буде здійснюватися Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти. Наголошено також, що щодо права звернення до адміністративного суду та підсудності, позиція Національного агентства викладена у заяві про закриття провадження в адміністративній справі.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України    у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

13.11.2019 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі- Національне агентство) надійшло звернення Головного редактора Київського бюро Радіо Свобода І.С. щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження Портнова А.В. «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми», Київ 2009.

12 березня 2020 року Комітет з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти прийняв рішення, у якому, зокрема, прийшов до висновку про наявність випадків академічного плагіату у тексті дисертаційного дослідження Портнова А.В. «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми» (Київ, 2009 p.).

У відповідному рішенні Комітету з питань етики, зокрема, зазначається, що випадки академічного плагіату полягають у тому, що на сторінках 36 та 53 дисертації є текстові фрагменти, які повністю співпадають з текстовими фрагментами видання «Конституційне судочинство. Американський та український досвід» // Хілтон Д.Г., Футей Б., Тихий В.П. та ін. / Інститут демократії імені Пилипа Орлика, Інститут Громадянського Суспільства, 1999. -111 с., на сторінках 56-57 та 58 відповідно. На сторінці 178 дисертації відтворено текстовий фрагмент в перекладі на український, який відповідає тексту на російській мові, надрукованому на сторінці 271 у виданні «Конституционное право государств Европы»: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и фак. (отв. ред. Д.А. Ковачев). — М.: Волтерс Клувер, 2005.

9 червня 2020 року було проведено засідання Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, за результатами якого були прийняті Рекомендації Комітету з питань етики за результатами розгляду листа Портнова А.В. та інших матеріалів на засіданні.

Відповідно до змісту цього документа Комітет з питань етики, зокрема встановив додаткові приклади, що можуть свідчити про порушення Портновим А.В. академічної доброчесності у формі академічного плагіату у тексті дисертаційного дослідження. Крім того, Комітет з питань етики рекомендував Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти залишити рішення Комітету з питань етики від 12 березня  2020 року без змін.

Позивач, не погоджуючись з діями Відповідача щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у дисертаційному дослідженні Портнова А.В. «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми», Київ 2009, в тому числі щодо прийняття рішення від 12 березня 2020 року та рекомендацій від 9 червня 2020 року, та власне самим рішенням Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 12 березня 2020 щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження Портнова А.В. «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми» Київ 2009, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти здійснює свої повноваження відповідно до Закону України «Про освіту», Закону України «Про вищу освіту», Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти затвердженого постановою Кабінету Міністрів України віл 15.04.2015 року №244.

Серед інших повноважень Національного агентства визначених законодавством, відповідно до ч. 6 ст. 6 та ч.9 ст. 19 Закону України «Про вищу освіту» Національне агентство скасовує рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України, за поданням Комітету з питань етики (далі — Комітет).

Комітет з питань етики розглядає питання академічного плагіату і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

Діяльність Комітету здійснюється відповідно до Положення про комітети Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 25.02.2019 року.

Таким чином розгляд питань академічного плагіату належить до виключної компетенції Комітету з питань етики, як структурного підрозділу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке у свою чергу, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про вищу освіту» є постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим цим Законом на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти, тобто, виступає як суб’єкт владних повноважень, у відповідних правовідносинах.

Як зазначено вище, Комітет з питань етики діє у складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. При цьому, хоча Комітет й наділений виключними повноваженнями в питаннях академічного плагіату, він не є окремим суб’єктом владних повноважень, з урахуванням чого відповідачем в даній справі і є Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, до відання якого належить Комітет з питань етики.

Як зазначено вище, Комітетом з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти 12 березня 2020 року було прийнято рішення за зверненням головного редактора Київського бюро Радіо Свобода Кузнецової І.С. щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження Портнова А.В «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми» Київ 2009.

При цьому, позивач наголошує, що розгляд такого звернення відбувся без його повідомлення, що позбавило позивача можливості надати власні пояснення з приводу спірних питань, порушених у зверненні Кузнецової І.С..

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17 адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Тобто, мінімальними критеріями перевірки, на відповідність яким повинні аналізуватися рішення, дії чи бездіяльність будь-якого суб’єкта владних повноважень є положення частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, реалізуючи свої функції суб’єкт владних повноважень повинен дотримуватися критеріїв, передбачених у статті 2 КАС України, згідно яких рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень повинні бути прийняті (вчинені), зокрема:

—          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

—          обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

—          безсторонньо (неупереджено);

—          з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

—          з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За посиланням позивача, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем було порушено зазначені вище критерії, встановлені ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивача не було повідомлено про надходження звернення щодо порушення ним академічної доброчесності та в чому вони полягають, не інформовано про проведення перевірки та можливі порушення, які були виявлені за результатами її проведення, не викликано на засідання Комітету з питань етики та не повідомлено про можливість надати свої пояснення чи докази, які б дозволили Позивачу спростувати твердження про недотримання ним правил академічної доброчесності.

Відповідач, заперечуючи проти позову з вказаних підстав зазначає, що оскільки місце проживання чи перебування позивача Національному агентству було невідоме, для з’ясування обставин справи було надіслано лист №368 від 06.02.2020 до закладу де відбувався захист досліджуваної дисертації — Інституту законодавства Верховної Ради України з повідомленням про надходження звернення І.С. Кузнєцової та проханням надати коментарі по суті та повідомити про скаргу позивача.

Про аналізувавши надані сторонами доводи щодо повідомлення позивача про надходження звернення щодо порушення ним академічної доброчесності та розгляду такого звернення суд зазначає наступне.

Верховний Суд у Постанові від 23 квітня 2020 року зазначив, що «прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення» – критерій, який випливає з принципу гласності прийняття рішення суб’єктом владних повноважень. Даний критерій підлягає застосуванню при прийнятті суб’єктом владних повноважень рішень, що можуть мати несприятливі наслідки для особи, стосовно якої вони приймаються. Принцип гласності включає право особи бути вислуханою, наводити обставини щодо суті питання і подавати докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо. Крім того, таке право передбачає також можливість особи скористатися правовою допомогою, а також на допомогу з боку суб’єкта владних повноважень, зокрема, у вигляді роз’яснення її прав, процедур тощо.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена і в Постанові Верховного Суду від 5 серпня 2019 року.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2016 року у справі №819/494/14-а, суд встановив, що суб’єкт владних повноважень не повідомляв позивача про розгляд питання щодо нього, а лише повідомив про прийняте рішення. Суд констатував, що таким чином порушено право позивача на надання та на забезпечення особі права на участь у процесі прийняття рішення, що вказує на необґрунтованість оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до Методичних рекомендацій для закладів вищої освіти з підтримки принципів академічної доброчесності, особі, яку звинувачують у академічному плагіаті/самоплагіаті, а також інших порушеннях академічної доброчесності, має бути забезпечена можливість надання пояснень та доведення своєї невинуватості.

З огляду на наведену практику Верховного Суду, а також враховуючи зазначені вище рекомендації, процес встановлення факту плагіату має супроводжуватися наданням особі процесуальних гарантій участі та інструментів захисту її прав та інтересів.

Водночас, суд критично оцінює посилання відповідача на ті обставини, що йому не було відомо місцезнаходження позивача, а тому для з’ясування обставин справи було надіслано лист №368 від 06.02.2020 до закладу, де відбувався захист досліджуваної дисертації — Інституту законодавства Верховної Ради України з повідомленням про надходження звернення І.С. Кузнєцової, оскільки в даному випадку такі дії відповідача свідчать лише про порушення принципу гласності прийняття рішення суб’єктом владних повноважень та незабезпечення права позивача бути вислуханим, наводити обставини щодо суті питання і подавати докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо.

Суд підкреслює, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у пункті 68 рішення від 5 березня 2015 року у справі «Котій проти України» (заява № 28718/09) Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що для того, щоб не допустити свавільне втручання у приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання.

У рішенні від 8 квітня 2004 року у справі «Гаазе проти Німеччини» (Haase v. Germany, заява № 11057/02, п. 94), рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04, п. 56) зазначається, що хоч стаття 8 Конвенції не містить чітко сформульованих процесуальних вимог, процес прийняття рішень, пов’язаний із заходами стосовно втручання, має бути справедливим і таким, що забезпечуватиме належну повагу до інтересів, які захищає стаття 8. Зокрема, необхідно визначити, чи був заявник залучений до процесу прийняття рішень такою мірою, яка була достатньою для забезпечення необхідного захисту його інтересів, беручи до уваги обставини справи, а також важливість прийнятих рішень.

З огляду на викладене, прийняття Комітетом з питань етики рішення, яким встановлено наявність плагіату у дисертаційному дослідженні позивача, без будь-якого повідомлення останнього про проведення перевірки та надання можливості надати свої пояснення і взяти участь у процесі прийняття рішення є порушенням права особи на участь у процесі прийняття рішення суб’єктом владних повноважень.

Також суд бере до уваги доводи позивача відносно того, що практика діяльності Комітету з питань етики свідчить про те, що у інших справах, які розглядалися Комітетом та стосувалися порушення академічної доброчесності інших осіб, відповідним особам забезпечувалася можливість участі у процесі перевірки, адже такі доводи відповідачем жодним чином не спростовано, в той час, як позивачем в тексті позовної заяви наведено посилання на конкретні рішення Комітету.

Поряд з цим, необхідно відмітити, що доводи відповідача відносно того, що оскаржуване рішення не породжує для суб’єкта правовідносин будь-яких юридично значимих наслідків та не впливає на його права, обов’язки чи охоронювані законом інтереси, а відтак не може розглядатись, як індивідуальний акт у розумінні п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Положеннями ч. 1 ст. 4 КАС України    визначено, що суб`єкт владних повноважень — орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

У свою чергу, відповідно до положень ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зауважує, що право на судовий захист, гарантоване    статтею 55 Конституції України    і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб ствердження про порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі — наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковим під час судового розгляду.

При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом відповідного рішення за результатами розгляду справи по суті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2020 року  справі №640/24589/19.

За наведених обставин, суд вказує на помилковість доводів відповідача про те, що оскаржуване рішення не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні    статті 19 КАС України    та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків у позивача.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, Закон України «Про вищу освіту», який у частині 9 статті 19 наділяє Комітет з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти повноваженням розглядати питання академічного плагіату, не містить процедури розгляду такого питання, зокрема, не встановлює хто та впродовж якого строку вправі ініціювати питання про рецензування наукових робіт на предмет наявності академічного плагіату, не передбачає порядку та строків проведення відповідної перевірки, не містить будь-яких положень про права та обов’язки учасників процесу перевірки, не встановлює порядок скликання та проведення засідання Комітету з питань етики, на якому розглядатиметься питання академічного плагіату, не врегульовує питання повноважності засідання Комітету з питань етики при проведенні такого засідання, а також порядок голосування (відкрите, таємне) та умови за яких рішення вважається прийнятим (голосування більшістю від присутніх на засіданні, більшістю від складу, одноголосно тощо).

Таким чином, Закон України «Про вищу освіту» не містить процедури розгляду питання про встановлення академічного плагіату, за наявності якої відповідне рішення Комітету з питань етики може вважатися таким, що прийняте «у спосіб», передбачений Конституцією та законами України.

Позивач також зауважує, що не врегульована процедура встановлення академічного плагіату Комітетом з питань етики і в інших законах України, чого відповідачем під час розгляду справи не спростовано та не наведено обґрунтованих доводів з цього приводу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Рішенні Конституційного Суду України від 28.10.2009 №28-рп/2009, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України) (абзац 3 пункту З мотивувальної частини).

Верховний Суд у Постанові від 11 березня 2020 року дійшов висновку, що «частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов’язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказана норма закону означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень».

При цьому, як зазначив Верховний Суд відповідні положення, які регламентують діяльність суб’єкта владних повноважень, повинні розглядатися наступним чином. «На підставі» означає, що суб’єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб’єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Необхідність наявності чіткої процедури реалізації повноважень підкреслюється і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 84 рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Хасан та Чауш проти Болгарії» (заява № 30985/96) Європейський суд з прав людини зазначив, що закон має визначати обсяг будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів і порядок їх реалізації з достатньою точністю, беручи до уваги законну мету таких заходів, та надавати особі адекватний захист від свавільного втручання.

Однак, у даному випадку законодавством не визначено чіткої процедури розгляду питання про встановлення академічного плагіату, що суперечить приписам ст. 19 Конституції України відносно дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно висновків по суті Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження Портнова А.В «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми» Київ 2009, викладених у рішенні від 12 березня 2020 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про освіту», академічна доброчесність — це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Дотримання академічної доброчесності педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками передбачає:

посилання на джерела інформації у разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;

дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права; надання достовірної інформації про методики і результати досліджень, джерела використаної інформації та власну педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність;

контроль за дотриманням академічної доброчесності здобувачами освіти;

об’єктивне оцінювання результатів навчання.

До порушень академічної доброчесності Закон відносить, зокрема академічний плагіат.

Так, відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 42 Закону України «Про освіту» академічний плагіат — це оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства.

Як свідчать матеріали справи, в дисертаційному дослідженні Портнова A.B. «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми», Київ 2009 Комітетом з питань етики було встановлено наявність академічного плагіату та окремих видів недоліків які не є академічним плагіатом, а саме: на сторінках 36 та 53 дисертації, та на сторінці 178.

Позивач, заперечуючи на наявності академічного плагіату на відповідних сторінках наголошує, що у випадку зі сторінкою 36 дисертаційного дослідження ним було збережено першоджерело тексту та використано конкретні посилання на таке першоджерело, також у дисертації зазначено кому належить ідея, зазначена на сторінці 53 та міститься розкриття її змісту з посиланням на відповідних авторів, а абзац, який міститься на сторінці 178 є прямим продовженням викладених у дисертаційному дослідженні процитованих позицій на сторінках  175-177 і не містить жодного наукового навантаження.

Проте, надаючи відзив на позовну заяву, відповідачем не спростовано доводи позивача, викладені у позовній заяві стосовно відсутності академічного плагіату на сторінках 36, 53 та 178 дисертаційного дослідження, а лише процитовано, що позивачем було допущено такий плагіат, зазначивши лише про співпадіння текстів.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, проте, останнім в частині що стосується наявності чи відсутності академічного плагіату в дисертаційному дослідженні позивача на сторінках 36, 53 та 178 не спростовано доводів позивача щодо відсутності такого та не доведено суду обґрунтованість та правомірність своїх висновків стосовно наявності академічного плагіату.

Окрім того, суд враховує наявний в матеріалах справи науково-правовий експертний  висновок щодо порядку визначення академічного плагіату від 20.05.2020 за підписом завідувача кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента НАПрН України, члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді Настюк В.Я., у висновках якого зазначено, що наведені у рішенні Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 12.03.2020 випадки співпадіння окремих текстових фрагментів дисертаційного дослідження Портнова А.В. та інших джерел не є порушенням академічної доброчесності у вигляді академічного плагіату.

Так, відповідно до приписів ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.

Отже, оцінивши за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України науково-правовий експертний  висновок від 20.05.2020 разом з іншими доказами у справі, у суду відсутні підстави для відхилення вказаного експертного висновку.

Як свідчать матеріали справи, в подальшому, 9 червня 2020 року було проведено засідання Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, за результатами якого були прийняті Рекомендації Комітету з питань етики за результатами розгляду листа Портнова А.В. та інших матеріалів на засіданні.

Відповідно до змісту цього документа Комітет з питань етики, зокрема встановив додаткові приклади, що можуть свідчити про порушення Портновим А.В. академічної доброчесності у формі академічного плагіату у тексті дисертаційного дослідження, а саме, у Рекомендаціях від 09.06.2020 Комітет з питань етики вказав, що «на сторінках 50-51 дисертаційного дослідження Портнова А.В. «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні і практичні проблеми» на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук є текстовий фрагмент, який майже дослівно співпадає з текстовим фрагментом на російській мові, надрукованому на сторінках 780-781 у виданні «Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть: Учебник для вузов / Рук. авт. колл, и отв. ред. д. ю. н., проф. Б. А. Страшун. — 4-е изд., обновл. и дораб. —М.: Норма, 2007. —896 с.».

Разом з тим, дослідивши Список використаних джерел дисертації А.Портнова, копію якого долучено позивачем до матеріалів позовні заяви, судом встановлено, що у Списку використаних джерел дисертації А. Портнова під номером 95 зазначено наступне джерело: Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Часть общая: конституционное (государственное) право и его основные институты: учебник для студ. юрид. вузов и фак-тов : в 4 т. / [рук. авт. кол. и отв. ред. Б. А. Страшун]. — [3-є изд., обновл. и дораб.]. — М. : Изд-во БЕК, 2000. — Тома І— 2. — 2000. – 784.

Таким чином, Комітетом з питань етики не було враховано того факту, що у Списку використаних джерел дисертації А. Портнова під номером 95 зазначено вказане вище джерело.

При цьому, за доводами позивача, які досліджено судом та не спростовано відповідачем у справі, видання Страшуна Б.А. 2000 року, яке використовувалося Позивачем та на яке є посилання у списку джерел в дисертації та видання Страшуна Б.А. 2007 року, на яке посилається Комітет з питань етики є ідентичними.

Тобто, Позивач, як автор дисертаційного дослідження у своїй дисертації використав інформацію з більш раннього видання та вказав відповідне видання у списку використаних джерел. Факт відсутності посилання на більш пізнє видання того самого автора, яке містить аналогічний текст, на переконання суду, не може розцінюватися як академічний плагіат.

Також, суд бере до уваги доводи позивача відносно того, що у інших подібних випадках Комітет з питань етики констатував відсутність порушень академічної доброчесності, наприклад:

— у рішенні Комітету з питань етики від 12 березня 2020 року щодо порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження Бабікова О.П. «Кримінально-правова характеристика пропозиції, обіцянки або надання неправомірної вигоди службовій особі юридичної особи приватного права» комітет встановив, що автор дисертаційного дослідження навів без будь-якого цитування 2 абзаци Розділу III Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 року № 1629-IV.

Однак з цього приводу Комітет з питань етики констатував наступне:

«В подальшому, в наступному абзаці на сторінці 115 дисертації, цей Закон згадується як використане джерело: «Законом України від 18 березня 2004 p. № 1629-IV [149] було затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу». Але не має посилання зазначеного джерела до згаданих вище абзаців. Ураховуючи, що джерело в роботі визначається, і враховуючи інші вищенаведені обставини, ці недоліки можна схарактеризувати як недостатню академічну якість (poor academic quality), що не є порушенням академічної доброчесності в розумінні Закону України «Про освіту», але є приводом для рекомендацій щодо більш уважного оформлення наукових текстів у майбутньому, на що Комітет з питань етики звертає увагу автора наукової роботи.

Отже, на переконання суду, наведені в сукупності обставини свідчать про необґрунтованість та протиправність дій Відповідача щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у дисертаційному дослідженні Портнова А.В. «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми», Київ 2009, в тому числі щодо прийняття рішення від 12 березня 2020 року та рекомендацій від 9 червня 2020 року, порушення процедури прийняття рішення від 12 березня 2020 року, що також є підставами для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 12 березня 2020 року.

Стосовно вимог позивача про зобов’язання Відповідача утриматися від вчинення дій щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у цьому дисертаційному дослідженні, то суд вважає, що зазначені позовні вимоги спрямовані на майбутнє, а тому не підлягають задоволенню.

Так, право на захист — це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

У відповідності до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України    розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої    статті 6 цього Кодексу    суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За нормами частин першої та другої    статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України    кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених    статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення позову Портнова Андрія Володимировича.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 77-78,   139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, —

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Портнова Андрія Володимировича (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 36, кв. 50, РНОКПП: 2696308339) – задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики щодо встановлення порушень академічної доброчесності у формі академічного плагіату у дисертаційному дослідженні Портнова А.В. «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми», Київ 2009, в тому числі щодо прийняття рішення від 12 березня 2020 року та рекомендацій від 9 червня 2020 року.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 12 березня 2020 року за зверненням головного редактора Київського бюро Радіо Свобода Кузнецової І.С. щодо можливого порушення академічної доброчесності у тексті дисертаційного дослідження Портнова А.В «Становлення і розвиток конституційного судочинства в Україні: теоретичні та практичні проблеми» Київ 2009.

4. Стягнути на користь Портнова Андрія Володимировича (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 36, кв. 50, РНОКПП: 2696308339) понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 560, 80 грн. (п’ятсот шістдесят гривень вісімдесят копійок) за рахунок коштів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики (02222, м. Київ, вул. В. Винниченка, 5, код ЄДРПОУ 40927307);

5. В іншій частині позовних вимог  — відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

 

Суддя                                                                                                                          Вєкуа Н.Г.